¹ Віктор Платонович Некрасов (1911-1987) - російський письменник, герой нашого часу - "шестидесятник", дисидент.
Народився в Києві, в сім'ї лікаря. Навчався на архітектурному відділенні Київського інженерно-будівельного інституту й одночасно в театральній студії при театрі російської драми (1937), Працював актором і театральним художником в театрах Києва, Владивостока, Кірова та Ростова-на-Дону.
З початком війни відмовився від броні, пішов на фронт (інженер-сапер). Пройшов шлях від Ростова до Сталінграда, двічі серйозно поранений.
Після Війни написав повість "В окопах Сталінграда" (1946), за яку одержав Сталінську премію, всю премію він віддав на купівлю колясок для інвалідів війни. За сценарієм Некрасова знято фільм "Солдати".
З 1966р. розпочинає свою дисидентську діяльність: поротест проти реабилітації Сталіна, проти посилення боротьби з інакомисленням, став на захист В.Чорновола...
За інакомислення КДБ примусило Віктора Некрасова стати емігрантом. Помер і похований у Парижі.

² Вся улица - маленькие, уютные домики. И только два или три больших. Один из них я хорошо знаю с детства. Он назывался у нас Замок Ричарда Львиное Сердце. Из желтого киевского кирпича, семиэтажный, "под готику", с угловой остроконечной башней. Он виден издалека и со многих мест. Если войти в низкую, давящую дворовую арку (в Киеве это называется "подворотня"), попадаешь в тесный каменный двор, от которого у нас, детей, захватывало дух. Средневековье... Какие-то арки, своды, подпорные стены, каменные лестницы в толще стены, висячие железные, какие-то ходы, переходы, громадные балконы, зубцы на стенах... Не хватало только стражи, поставившей в угол свои алебарды и дующейся где-нибудь на бочке в кости. Но это еще не все. Если подняться по каменной, с амбразурами лестнице наверх, попадаешь на горку, восхитительную горку, заросшую буйной дерезой, горку, с которой открывается такой вид на Подол, на Днепр и Заднепровье, что впервые попавших сюда никак уж не прогонишь. А внизу, под крутой этой горкой, десятки прилепившихся к ней домиков, двориков с сарайчиками, голубятнями, развешанным бельем. Я не знаю, о чем думают киевские художники, - на их месте я с этой горки не слезал бы... Вот такой вот есть Андреевский спуск. Есть и был. На нем ни одного нового дома.

Виктор Некрасов. "Дом Турбиных" (Журнал "Новый Мир" No 8, 1967 год,)